Дах

Сон Аліси - це якась фрейдівська містерія. Тут важливо розслабитись і сприймати все не надто активно включаючи розум. Обдумати можна потім, перед сном 🙂 сильна річ. Атмосфера, декорації, акторська гра, інструменти і музичний супровід - все зливається в єдине сенсорне полотно, в органічне і водночас потойбічне дійство. Безумовно ДАХ - один із найважливіших театральних проектів України.

Театр знаходиться в приміщенні бувшої квартири, вхід окремий. Дуже легко доїхати на метро, виходити на станції Либідська , після виходу йти праворуч і ще раз праворуч, фарбою написаний вказівник. Вхід до театру відразу навпроти виходу з метро. Приміщення невелике, оформлене як стара квартира. Симпатично. Дивились виставу Кіт як гуляє сам по собі - дуже сподобалось. Все на вищому рівні - не порівняти з виставами в театрах. Без нафталіну.

Гарне місце, яке поєднує в собі шарм різних видів мистецтв, акваріум і глядацькі очікування, які, як на мене, цілком виправдовуються. Щодо вистави й організації простору самої зали, склалося враження, ніби і глядачі теж були задіяні в діалог з тим, що відбувалося на сцені. Сучасне театралізоване прочитання Анни Кареніної настільки відгукується і пронизує аж до сліз, що ніби теж стаєш частиною цієї історії. Емоційних і з душею, мені приємно відкривати для себе таке місце 🙂 А враховуючи бажання бачити знову творчість Даху, гадаю завітаю і на інші вистави.

Ходила на Анну Кареніну, цікава адаптація роману. Актори молодці, чудово втілили задум. Засмучує жадібність директора театру: у день вистави була відеозйомка, три чоловіка з камерами стояли у залі, за ними посадили глядачів на додаткових стільцях. Звісно, крім спини оператора, мало що було видно.

Цікавий спектакль для діток.

За виставу 5. За зал одиниця. Білети без місць, де є вільне там і дивишся, на останньому ряду сцену видно лише стоячи. До того ж влітку відсутність вентиляції та кондиціонування робить перегляд талановитих вистав дуже некомфортним.

Місце і люди, які заглядають глибоко і залишаються назавжди всередині.